Інформаційна зустріч з колективом Тернопільського обласного спеціалізованого будинку дитини: «Підготовка колективу до змін та пошуку нових рішень»

Захід було проведено 17 квітня 2019 року на виконання пунктів Технічного завдання: 5.1.3. Розробка і затвердження Регіонального плану реформування інтернатних закладів5.2.2. Розробити, погодити та винести на затвердження плани реформування 6 інтернатних закладів. 

Місце проведення: м. Тернопіль, вул. А. Сахарова, 2. 

Мета: розкрити суть деінституціалізації та очікувані результати від її впровадження в Україні, презентувати завдання та переваги участі в проекті Тернопільської області та сформувати у персоналу закладу усвідомлення незворотності процесу трансформації закладу у відповідності до потреб дітей з особливими потребами.  

 Завдання:  

  1. Представити основні принципи та складові, визначені стратегією реформування системи інституційного виховання.  
  2. Розглянути ймовірні для Тернопільської області переваги та ризики її участі в проекті.   
  3. Висвітлити міжнародний та наявний в Україні досвід трансформації будинків дитини, та перспективу МОЗ щодо послуг, які можуть надаватися дітям з особливими потребами в замін інституційним.  
  4. Обговорити побоювання персоналу у звязку з процесом трансформації закладу, почути бачення працівників закладу щодо його перспектив.  
  5. Узгодити підходи оцінки кадрового потенціалу, його готовності до змін та активної участі у цьому процесі.   

 Кількість учасників: 37 осіб. Експерт: Стрига Л.  

 Учасники: До участі було запрошено максимально можливу кількість персоналу, відповідно до списку учасників в інформаційній зустрічі взяло участь 40 працівників закладу (близько 44% всього персоналу будинку дитини) в т.ч.:   

  • 3 особи адміністративного персоналу (заступник з медичної частини, заступник з господарчої частини, старший вихователь) 
  • 8 осіб педагогічного персоналу (вихователь, логопед); 
  • 25 осіб медичного персоналу (лікар, медична сестра, молодша медична сестра); 
  • 4 особи технічного персоналу (комірник, кастелянша, прибиральниця, водій). 

 Ця зустріч є першим спільним заходом за участі представників різних підрозділів Тернопільського обласного спеціалізованого будинку дитини та була спрямована на формування діалогу між персоналом будинку дитину – діючого інституційного закладу для дітей раннього віку і представниками проекту, який розглядається персоналом як «загроза позбавитися роботи».  Тому було дуже важливо було присутнім чесно відповісти на питання, які вони обговорювали з колегами та задавали своєму керівництву:  

«Що відбувається зараз і кому це потрібно? Чому саме будинку дитини необхідно реформуватися? Яка перспектива закладу та працюючого в ньому персоналу?» 

Розмову з персоналом закладу було розпочато з спільного визнання надзвичайної цінності для дитини її зростання в безпечній та люблячій сім’ї, де на сьогодні виховується всі «звичайні» діти, яких не має потреби розлучати зі своїми батьками.   

 Інституційна система виховання дітей в черговий раз в Україні визнана  не ефективною, і потребує виважених стратегічних кроків поступового реформування інтернатних закладів, натомість розвитку якісних і доступних послуг, які б відповідали потребам дітей, сімей з дітьми та громад в цілому. 

Через відверту та емоційну дискусію експерту проекту вдалося донести що:  

  • передбачені проектом зміни відбуватимуться в рамках європейського курсу України та стратегії держави на зниження залежності від інституційного виховання дітей;  
  • «реформування» стосується не лише будинку дитини, але всіх інтернатних закладів  Тернопольської області; 
  • МОЗ передбачає трансформацію будинку дитини в спеціалізований заклад охорони здоров’я«центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям», який в т.ч. може надавати також супутні соціальні послуги дітям та їхнім сім’ям за перелікомзатвердженим Мінсоцполітики; 
  • в Україні є успішні приклади реформування будинків дитини (Харківський обласний №1, будинок дитини ім. Городецького м. Києва, Білоцерківський та Боярський обласні будинки дитини Київської обл., Житомирський, Вінницький та Рівненський обласні будинки дитини,). 

 Це додало впевненості присутнім на заході в тому, що реформування стосується не лише їхнього закладу, що дещо знизило рівень опору присутніх працівників та відповіло їм на питання: «навіщо щось міняти?».  

 Перша частина зустрічі завершилася усвідомленням «неминучості змін і трансформації закладу» та  формулюванням низки питань, які їх найбільше турбують:  

  • Що буде з дітьми, які на сьогодні є вихованцями, або можуть ними стати?  
  • Чи «не втратимо ми життя дітей, оскільки більшість батьків цих дітей не здатні їх виховувати»? Хто працюватиме з батьками тих дітей?  
  •  Куди соціальні служби будуть влаштовувати дітей, якщо повернути до батьків неможливо, а бажаючих забрати таку дитину не багато? 
  • Що буде з закладом, після реформування?  
  • Що буде з персоналом будинку дитини: всі залишаться без роботи? 

 У процесі подальшої дискусії доводилося звертатися до життєвого досвіду та почуттів присутніх, їх сімейних цінностей, підкреслюючи беззаперечний принцип: «дитині найкраще виховуватися у сім’ї», який весь час резонував у присутніх «з багаторічним досвідом роботи присутніх саме в цьому закладі і  взаємодії з неблагополучними батьками». 

 У другій частині зустрічі доводилося весь час повертатися до сформованого присутніми списку актуальних запитань і концентрувати  обговорення на пошуку перспектив:  

  • Яких послуг потребують діти раннього віку?  
  • Чим може допомагати дітям «реформований» заклад?   
  • Які нові можливості отримує персонал на перспективу?  

Дуже детально дискутувалося питання перспектив майбутнього закладу з урахуванням запропонованих  МОЗ напрямів: реабілітація  та палеативна догомога дітям, які мають проблеми здоров’я.   

Присутнім цікавим є таке бачення, однак визнано, що для цього доведеться: 

– змінювати сам заклад і режим його роботи, розробляти його новий дизайн та затверджувати новий статут; 

– визначити та описати які саме послуги можуть отримувати на цій базі діти, якого віку і з якими «нозологіями»;  

– навчати і перенавчати персонал, або запрошувати інших працівників, оскільки наявні в будинку дитини спеціалісти не мають практичного досвіду та необхідних знань і вмінь; 

– реконструювати під нові вимоги та завдання приміщення закладу, наповнювати новим необхідним обладнанням.   

 Найкритичнішим під час обговорення виявилося питання не готовності персоналу до «спільного розміщення дитини з мамою», оскільки до цього такої практики працівники закладу не мали і, навпаки, мають упередження що батьки «лише заважають спеціалісту працювати з дитиною, яка під час занять весь час буде відволікатися на свою маму».  

 Цікавим є те, що присутні, дискутуючи про перспективи будинку дитини, час від часу поверталися до питання: «А що буде з нашими дітьми, і з тим, яких необхідно негайно десь розмістити?» Це занепокоєння працівників закладу є суттєвим і висновок про те, що потреба у тимчасовому розміщенні  дітей раннього віку, яких вилучають з небезпечного середовища, для Тернопільської області актуальна.  

 Тому, без запровадження в ОТГ мережі ФСРів, створення ССД та розвитку послуги патронату уникнути потреби тимчасового стаціонарного розміщення не можливо.   Тому, ймовірніше за все, на думку присутніх, на перехідний етап «розміщення вилучених дітей»  буде потребувати передбачення в моделі нового закладу окремого підрозділу для тимчасовго стаціонарного розміщення таких дітей.  

 Розуміння необхідності змін та вищезазначений перелік потрібний дій на цьому етапі є «заважким» для усвідомленням всім персоналом, потребує більше часу на формування мотивації, а також розбиття процесу змін на певні етапи і чітке визначення відповідальних. Однак в переважній більшості присутні працівники будинку дитини «подальшу долю персоналу закладу» покладали на його керівництво, яке має «про всіх подбати».   

 Враховуючи таку загально прийнятну думку, на завершення зустрічі було запропоновано  розпочати роботу оцінки кадрового потенціалу закладу, вивчення персональної готовності до змін та активної участі у цьому процесі шляхом анкетування та індивідуального консультування експертами проекту працівників закладу.   

 На завершення зустрічі деякі присутні дали досить чіткий зворотній зв’язок:   

  • «почуте варто обдумати і приміряти бо себе»; 
  • «загроза позбавитися звичного місця і графіку роботи» є;   
  • «ще багато запитань до реформи, яку розпочато: чи не постраждають діти від таких змін»; 
  • «хто буде оплачувати навчання і перенавчання персоналу» 
  • «так як раніше яким буде  

 Спільним було підтвердження важливості проведення такої зустрічі та подальшого висвітлення для всіх працівників закладу процесу реформування будинку дитини.